Тема уроку: Усний журнал«Ніколи не сміявся без любові»
(Життя та творчість Остапа Вишні)
Мета: допомогти учням глибше осягти життєвий шлях та секрети творчої майстерності письменника – гумориста Остапа Вишні, зацікавити його творами; розвивати здібності школярів, усне й писемне зв‘язне мовлення; розвивати навички роботи з додатковими джерелами; розширювати кругозір учнів, вчити робити висновки; виховувати любов до природи, почуття гумору, власне світобачення.
Очікувані результати: учні знають біографію та твори письменника, вміють визначати риси й засоби комічного, жанр усмішок, характеризувати творчість митця, вміють складати власні твори та інсценізувати гуморески Остапа Вишні.
Обладнання: портрет письменника, збірки гумористичних творів, ілюстровані матеріали.
Тип уроку: нетрадиційний – усний журнал.
Хід уроку
І. Мотивація навчальної діяльності школярів Оголошення теми й мети уроку
Вступне слово вчителя.Остап Вишня… Під таким ім‘ям увійшов у літературу незрівнянний сміхотворець Павло Михайлович Губенко. Народна любов до письменника була, є і буде безмежною. Зверніть увагу на портрет письменника. Завжди усміхнений, мав лагідний, щирий, люблячий погляд. Таким він запам‘ятався рідним, друзям, усім, хто його знав. Щоб зрозуміти феномен Остапа Вишні , треба з‘ясувати, хто він, чиїх батьків дитина, де зріс і в кого навчався, чим жив і з ким дружив, з чого радів і від чого страждав.
Тож сьогоднішній урок ми проведемо у формі усного журналу. Клас, як завжди, поділений на три групи. Кожна група мала заздалегідь завдання підготувати матеріал для двох сторінок усного журналу та по одній інсценівці до творів Остапа Вишні чи , можливо, власний твір.
ІІ. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу
Підготовлені учні за випереджальним завданням працюють за сторінками усного журналу
І сторінка «Моя автобіографія»
(автобіографічна)
Коротка розповідь про біографію Остапа Вишні.
Пізньої осені 1889 року на Полтавщині біля містечка Грунь на хуторі Чечва в сім‘ї Губенків народився другий син Павло, якому судилося засіяти зірки на небі української літератури.
Народився хлопчик у поміщицькому маєтку фон Ротів , але не належав ні до дворянського, ні до поміщицького роду, а до сім‘ї колишнього солдата Михайла Губенка, який служив у маєтку. У цій же хаті крім Павла народилося ще 16 дітей , вижило 13, серед них – два гумористи Павло і брат Василь (псевдонім Чечвянський).
Павло вчився охоче, наука давалася легко. З плачем просив батька, щоб відвіз після закінчення двокласної школи до Глухова в учительську семінарію , але на те не було грошей , і відвезла мати хлопця в Київ у військово – фельдшерську школу, бо батько, як колишній солдат, мав право в ту школу дітей віддавати на «казьоний кошт».
Після закінчення цієї школи працює фельдшером у Києві.
Його сестра, заслужена вчителька України Катерина Михайлівна Даценко, згадувала:«Мрійником був Павлуша, рано навчився читати, любив книжку, не розлучався з нею. Дома на піддашку сидить і читає, в поле, в ліс побіжить - читає, а коли грати захочеться з хлопцями, бережно ховає книжку в кашкет.
Зовні брат був схожий на матір , і властивий матері гумор передався йому … Навіть у найтяжчому горі гумор не залишав її.
Батько теж був не позбавлений гумору. Павлуша згадував:
Батько помер на моїх руках. Вже майже при смерті йому дали підписати «духовне завещание» . Батько почав читати: «Я, Михаил Кондратиевич Губенко, при полном разуме и памяти, завещаю жене и наслідникам движимое и недвижимое, при сем…»
Дійшовши до цього місця, батько підписав документ, повторюючи: «При сем руку приложил и ноги протянул Михаил Кондратиевич Губенко». Це були його останні слова».
Невдовзі Остап Вишня, склавши іспити , стає студентом історико – філологічного факультету Київського університету, однак залишив навчання і зайнявся журналістською та літературною діяльністю.
Протягом тривалого часу Остап Вишня не був офіційно членом письменницьких організацій. Лише наприкінці 20-х років , після ліквідації ВАПЛІТЕ, він став одним з організаторів Пролітфронту. Приятелював з М. Хвильовим, М. Кулішем.
26 грудня 1933 року Остап Вишня був заарештований і абсолютно безпідставно звинувачений у спробі вбивства секретаря ЦК КПУ Постишева, зазнає численних тортур і допитів, і зізнався в усьому, чого домагалися від нього слідчі. 23 лютого 1934 року йому визначили міру покарання – розстріл, а з березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув‘язненням . Мужньо витримав концтабори, рудники, суворий клімат північного краю… Остап Вишня , один із небагатьох репресованих письменників, вистояв, вижив завдяки своєму стійкому характеру та незмінній підтримці дружини Варвари Олексіївни. 1944 року вийшов на волю. Багато працює на літературній ниві, член редколегії журналу «Перець». Лише через одинадцять років його реабілітовано судовими органами, а через рік 28 вересня 1956 року письменника не стало.
Остап Вишня - письменник, який у 20-х роках заохотив мільйонні маси до читання української літератури. Він був «королем українського тиражу». А в першу чергу - доброю, порядною, чесною, талановитою людиною.
2.Виразний переказ гуморески «Моя автобіографія». Зачитування уривків про родину, батьків, навчання, роботу, погляди.
Свою автобіографію Остап Вишня подає у незвичній формі розповіді. «Моя автобіографія» за жанром – гумористичне оповідання або гумореска. Композиція відповідає формі ділового паперу – автобіографії. Твір написаний протягом 15-16 березня 1927 року, надрукований у видавництві «Книгоспілка» того ж року.
У «вступному» етюді – розділі автор розповідає про те, де й коли народився, про
батьків та дідів. Другий і третій етюди присвячені етапам навчання, формуванню світогляду майбутнього художника слова. В Остапа Вишні що не слово – то народний жарт, який містить глибокий підтекст.
Максим Рильський про гумореску «Моя автобіографія» сказав: «Тут – увесь Вишня: любов до життя, любов до людини, іронія до отого «щасливого» дитинства…»
Демонстрація ілюстративних матеріалів, перегляд уривків із фільму про Остапа Вишню.
ІІ сторінка «Чому смішно? Звідки сміх?»
(письменницька)
Розповідь про своєрідність творчої спадщини Остапа Вишні.
За життя гумориста побачили світ понад 100 збірок його творів. Деякі неодноразово перевидавалися. А писати Остап Вишня почав тоді, коли працював у редакції газети «Селянська правда».
Учень зачитує уривок з гуморески «Отак і пишу».
Якось написав «для внутрішнього вжитку» усмішку про комічні епізоди та курйози в редакційному житті. Колеги твір схвалили щирим сміхом і запропонували написати фейлетон.
«Я їм кажу:
Та не вийде в мене!
А вони мені:
А ви спробуйте! Про редакційні ж справи вийшло! Напишіть!
Почав писати. Іноді виходило, іноді не виходило. Згодом почало частіше «виходити», ніж «не виходити».
Читав, думав: «Чому смішно? Звідки сміх? Дістав словники, збірники приказок… І прислухався. Прислухався і в трамваях, і в базарах, і по ярмарках, і по поїздах - чому сміються, чому так весело?... І записував».
Творчість Остапа Вишні можна умовно поділити на два періоди:
І період – з 1921по 1933 рік
ІІ період – з 1944 до останніх років життя.
У 1928 році вперше були видані «Усмішки» Остапа Вишні у 4-х томах. Ось як писав відомий гуморист Федір Маківчук про цей період творчості Остапа Вишні: «Популярність гумору Остапа Вишні росла з швидкістю лісової пожежі. Тільки загальний тираж видання Шевченкового «Кобзаря» перевищував тираж творів Остапа Вишні . Твори Вишні перекладали російською мовою, збірки видавались у США і Канаді».
У великому творчому доробку письменника представлені різноманітні жанри малої прози (усмішка, гумореска, фейлетон, памфлет, автобіографічні оповідання), але скрізь присутній іронічно усміхнений автор у ролі мудрого, дотепного оповідача.
Остап Вишня ввів в українську літературу новий різновид гумористичного оповідання. Він його сам і назвав усмішкою.
Усмішка – це різновид фейлетону та гуморески. Своєрідність жанру усмішки – у поєднанні побутових замальовок із частими авторськими відступами , у лаконізмі й дотепності .
Остап Вишня вміє творчо використовувати влучні прислів‘я, дотепні народні жарти. Важливу роль у його творах відіграють діалектизми, архаїзми, професіоналізми. Він блискуче застосовує гротеск і гіперболу, вдається до контрасту і сатиричного словотворення, його усмішки відзначаються глибоким задушевним ліризмом.
Невже не схожі на справжню поезію рядки із гуморески «Заєць»?
«Золота осінь…
Ах , як не хочеться листу з дерева падати, - він аж ніби кров‘ю з печалі налився і закривавив ліси.
Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен. Тяжко зітхає клен, і тільки берізка , жовтаво – зелена й «раскудря – кудря – кудрява», - ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи , може, Чайковського на симфонію викликає.
Креслять тригонометричні фігури високо в небі запізнілі журавлі, запитуючи своїм «кру – кру»:
Чуєш, брате мій, товаришу мій?
Відлітаємо!
Золота осінь.»
ІІІ сторінка «Мої «друзі», будь вони трижди прокляті»
(літературознавча)
Слово вчителя. Про творчість Остапа Вишні надзвичайно влучно сказав Олесь Гончар :
«Мабуть, з часів Котляревського не сміялась Україна таким життєрадісним, таким іскрометним сонячним сміхом, яким вона засміялася знову в прекрасній творчості Остапа Вишні.»
2.Про твори Остапа Вишні захоплено відгукувались письменники – його сучасники - Микола Хвильовий, В. Сосюра, П. Тичина та інші.
Але були й такі, що цькували та ганьбили його твори, здебільшого не за власним переконанням, а «за вказівками партії».
І все це при тому, що Остап Вишня підтримував радянську владу, відгукувався на всі злободенні проблеми свого часу.
Над робочим столом у нього висів аркуш паперу з надрукованим списком: «Мої, «друзі», будь вони трижди прокляті, про що я, нещасний, мушу думати й писати».
Мої «друзі», будь вони трижди прокляті
Бюрократи Спекулянти
Вельможі Круглодобові патякали
Окозамилювачі Чваньки
ХапугиЗамасковані паразити
Зажимщики критики Одверті мерзотники
ПідлабузникиСутяги й склочники
ХабарникиХалтурщики
Пошляки Браконьєри
ХамиГрубіяни
Здирщики Задаваки
ХанжіАліментщики - літуни
та інші сукини сини й прохвости.
Про що я, нещасний, мушу думати й писати:
Про хуліганство, грубість і невихованість
Про виховання лоботрясів і шалопаїв
Про легковажне ставлення до кохання, до шлюбу, до сім‘ї
Про широкі натури за державний кошт
Про начотчиків і талмудистів у науці
Про консерваторів у сільському господарстві й промисловості
Про винищувачів природи
Про всяке, одне слово, дермо!
Господи, Боже мій! Поможи мені!
ІV сторінка «Природу любив, усе живе любив…»
(мисливсько – природнича)
«Мисливські усмішки» є найбільш поетичними творами Остапа Вишні, нагадують «поезію в прозі» і можуть розглядатися поряд із «Записками мисливця» І. Тургенєва , мисливськими етюдами та оповіданнями М. Лєскова, М. Пришвіна та інших.
Герої «Мисливських усмішок» – благородні, розумні, кмітливі та дотепні люди. Вони веселі оповідачі, знавці безліч мисливських вигадок і побрехеньок. Разом з тим – щирі любителі й охоронці природи.
Збірка складається з низки ліричних оповідань, у яких автор замислюється над проблемами: людина і природа, людина і вічність земного буття. Назви усмішок промовисті й відображають реалії полювання – «Відкриття охоти», «Як варити і їсти суп із дикої качки», «Сом», «Дикий кабан, або вепр», «Заєць» та інші. Незважаючи на назву збірки, усмішки навчають не полювати, а берегти природу, охороняти все живе.
Остап Вишня був великим шанувальником полювання, завзятим мисливцем, але займався цим з однією метою – побути на природі, зустріти світанок, послухати мисливських оповідей, анекдотів чи побрехеньок. Результатом переосмислення почутого й побаченого ставали його власні гуморески та усмішки», в яких поєднувалися «секрети» полювання, зворушливі ліричні картини природи та сатира на губителів природи. Все це, звичайно, приправлене іскристим гумором автора.
Демонстрація учнями малюнків до збірки «Мисливські усмішки».
V сторінка «Гумор має велику силу»
(мистецька)
Слово вчителя. Остап Вишня був неперевершеним майстром у створенні сатиричних портретів, у ліпленні гумористичних характерів за допомогою мовної індивідуалізації. Вишневий сміх – веселий, щирий, дотепний, здоровий. У своїй творчості новий зміст гуморист органічно поєднав із глибоким національним колоритом.
По одному учню від кожної групи класу демонструють інсценівки.
І група . Інсценівка гуморески «Відкриття охоти»
Автор. – Відкриття…
Скільки турбот, хвилювання, нервозності, доки все в тебе в порядку: і рушниця, і набої, і одежа, і рюкзак, - одне слово, все, що потрібно для серйозного, добутливого полювання…
А куди їхати?!
А з ким їхати?!
І. – Куди їхати?
ІІ. – Біля Борисполя, на озерах, качви тієї, ну, як хмари! Повірите, як випливуть, ну, як тої ряски! Одне одного просто давлять. Оце вчора приїздила звідтам молодиця, так казала, що її свекрови кум його казав, що кумова баба чула од свахи, що та сама бачила, як коноплі мочила, що нема куди через тую качву коноплини ткнути! Поїдемо! Поїдемо, га?!
ІІ. - Поїдемо! Тільки в мене набоїв обмаль!
І. – А навіщо вам багато набоїв! Та там з одного набою торік по 24 качки били. П‘ять набоїв – сто двадцять штук. Самий крижень, майте на увазі. Важка птиця: більше як сто двадцять штук не піднесете!
Автор. – Завтра ви почуєте:
ІІІ. – Куди на відкриття?
І. – Думаю до Борисполя.
ІІ. – До Борисполя? Чого? Хіба на сухому качки плавають?!
І. – Як на «сухому»?!
ІІІ. – Та там же озера повисихали! Та там за весну й за літо ніхто навіть і не чув , щоб хоч одна закахкала. Ранньої весни прилетіло , було, туди чималенько табунів, покружились трохи й усі на Носівку! Чули про Носівку?!
ІІ. – Чув.
І. – Та там з усього Лівобережжя качки ще навесні позбирались. Стихійне нещастя: соняшники всі потолочили. А на луках через гнізда трава не виросла: гніздо на гнізді, траві нема де рости, - не знають колгоспники, чим худобу годувати. Ні, коли вже їхати, то тільки в Носівку!
ІІІ. – Ну! Поїдемо на Носівку!
Автор. – Іще через день:
ІV. – Драстуйте! Готові до відкриття?
І. – Готовий.
ІV. – На Яготин?
ІІІ. – Ні, на Носівку!
ІV. – Тю! За жабами?!
ІІ. – За якими жабами?
ІV. – Та в Носівці самі жаби! Коли вже їхати, щоб з качками бути, так тільки на Яготин. От там качки…
Автор. – Десь далеко прогув паровик…
Ббах!
Сіріє…
І. - Перший постріл!
ІІ. – Полювання відкрито!
ІІ група.Продовження інсценівки «Відкриття охоти»
(Зустрічаються два мисливці, вітаються, розповідаються один одному, як справи на полюванні)
1-й мисливець. Одного разу мій знаменитий гордон став на стойку в густій ліщині на вальдшнепа, та так став, що ніякими свистками, ніякими гудками його не можна було зрушити з тої стойки, довелося його залишити в лісі, бо настала вже ніч, а обставини змусили мене на другий день ранком виїхати з того міста. Повернувся, Петре Івановичу, аж через рік, згадав про пса, пішов у ліс, розшукав ті кущі. Дивлюся, стоїть кістяк мого гордона і стоїть з піднятою правою лапою! От був собака! Мертва стойка! Такого собаки я не бачив! Даси, бувало, в зуби йому записку й гроші: «Джек! Миттю пляшку вина!» За півгодини вже летить з вином. Тільки не можна було більше грошей давати: решту обов‘язково проп‘є!
2-й мисливець. А я більше люблю полювати на звіра, а лисиця це так тільки, за традицією! Я ж гончатник. І є в мене собака Флейта, як вона ганяє, по два місяці вовка ганяла. А спочатку боялась, перший раз як наткнулась на вовка, вискочила на просіку бліда – бліда, як стінка. Чотирнадцять вовків колись за нами з Флейтою гнались!
1-й мисливець. Ну, Петре Івановичу! Невже таки чотирнадцять?
2-й мисливець. Факт! Спитайте Флейту! І обидва сірі!
1-й мисливець. А ще хочу розповісти вам про короткозорого старенького бухгалтера – пристрасного мисливця, жертву фантастичних вигадок усієї компанії, з якою він завжди полював. Я скажу про зайця, який після бухгалтерського пострілу з страшним криком «Я – я - няв» вискочив аж на вершечок телеграфного стовпа, а переляканий бухгалтер кинув рушницю і, приказуючи «да воскреснет Бог», біг три кілометри додому…
2-й мисливець. А то бачте, я сам натягнув на кота заячу шкуру і посадив біля телеграфного стовпа, на дорозі, де мав іти той бідолаха – бухгалтер.
1-й мисливець. Та й це ще не все! Одного разу ми прикололи шпилькою до вбитого зайця папірця з написом : «За що ви мене вбили?» та того зайця й посадили під кущем і спрямували на нього короткозорого бухгалтера. Він -бах! Заєць – беркиць! Підбігає, а там такий на записці заячий докір. Що за сміху було!
2-й мисливець. А чули ви цю історію про старенького дідуся, як він колись, бувши молодим, не мав рушниці, а завжди додому з качками приходив. Отам на плесі завжди качки є! Він на острівець перепливе та й в очереті й заховається. Знає – бо, що обов‘язково хтось із мисливців туди прийде сидячих бити. Баче – підкрадається, підкрадається мисливець…Бах! А він в очереті як закричить: «Рятуйте!» Ну, мисливець зразу драла, бо, думає, убив когось чи поранив! А дід тоді роздягається, качечки позбирає – й додому.
1-й мисливець. Фіть-фіть-фіть!
2-й мисливець. Бах!Бах!Бах!
Разом. Полювання відкрито!
ІІІ група. Виразний переказ гуморески «Як варити і їсти суп з дикої качки»
Качка, як відомо, птах… Вона – літає…
Як її стріляти?
Дуже просто: цільтесь обов‘язково в око. І бахкайте.
- Бах! – і в торбу. Бах! – і в торбу.
А коли не повезе, тобто, коли бах – бах! – і повз торбу, не сумуйте, старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар або , побачивши в якогось із мисливців кілька качок, киньте:
- Карбованців, мабуть, по надцять тепер штука…
Бо однаково, коли приїдете додому , несвідомі члени вашого посімейства спитають вас:
- Дорогі, мабуть, тепер качки?
Ви на це не звертайте уваги й беріться зразу ж готувати янтаревий суп із дикої качки…
Найперше й найголовніше – обскубти качку.
Робити це краще в себе в кабінеті . Щоб не заважало вам уже вискубане пір‘я, одчиніть вікна й двері, щоб вітерець був: ви скубнули, вітерець підхопить, і пір‘я вам не заважає… І качка обскубана, і в кабінеті – перина…
Обскубли, тоді вже до мами, чи до дружини, хто на кого багатший:
- Уже обскуб! Мамо, зваріть супу!
Дуже це смачно у мамів виходить.
Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам:
- Та це ж курка, а не качка! – ви авторитетно заявіть:
- А чому в неї горло перерізане?
- Чому? Чому? Все вам так ото цікаво знати. Летіла, побачила, що націляюсь, виходу не було, взяла й зарізалась. Що ж тут дивного? ! Варіть уже , прошу вас!
Залишається, отже, останнє: їсти суп.
- Як його їсти?
Ложкою!
Попоївши, лягайте на канапу й читайте «Записки охотника» Івана Тургенєва
Прекрасна книжка!
Виразний переказ гуморески «Сом».
Сом дуже сильна риба, могутня.
Сом – риба осіла. Живе сом в якійсь одній ковбані і майже ніколи її не кидає. Дорослий сом. Молоді соменки й соменята – ті меткіші, вони бродять по всій річці, на чужі «вулиці» запливають.
Чим живляться соми, що вони їдять? Соми їдять рибу, жаб, каченят, гусят…
Найкраще ловиться сом теплими літніми місяцями, вночі.
На великих сомів на гака найкраще чіпляти гусака або гуску, собаку сетера – гордона або бурого чи гімалайського ведмедя. На білого ведмедя сом не бере, бо білий ведмідь - звір полярний, а сом любить теплі води й не дуже холодних звірів.
Інтересна риба сом!
За царського режиму, як свідчать дореволюційні рибалки – письменники, сом важив до 400 кілограмів, ковтав собак і ведмедів. Можливо, що з розвитком рибальства сом важитиме тону і ковтатиме симентальських бугаїв і невеликі буксирні пароплави…
…сома мені самому доводилось бачити такого завбільшки, як комбайн! Тільки трохи довшого.
Це…серйозно і без жодного перебільшення.
ІІІ. Керівники творчих груп зачитують свої письмові роботи на зразок гуморесок ОстапаВишні
І група. Поезія «Моя автобіографія» (Автор Данилюк Людмила, учениця 11 класу Михайлівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №3)
Гадаєте, мене знайшли в капусті?
Ні! Я народилась восени
В Михайлівці – селі року 95-го,
Вранці, в півдев‘ятого
Я власним криком сповістила,
Що народилась Данилюк Людмила.
Вагу мала три кілограми,
Гойдалась на руках у мами.
Коли лежала в пелюшках,
Кричала так, що рвало дах.
Кувиркалась у ліжку,
Не хотіла брать пустушку.
Повзати я не любила,
По маніжу не ходила.
А коли це набридало,
То його сильно гойдала,
Потім з нього випадала.
Як зіп‘ялась я на ноги,
Додала батькам тривоги:
Все в квартирі «прибирала»,
Брату іграшки ламала.
Полюбляла танцювати,
Різні пісеньки співати.
Ось такою я веселою була,
Що в батьків від мене кругом голова.
А як трішки підросла,
До гімназії пішла.
Долаючи навчання муки, Гризла там граніт науки.
Вивчала різні я предмети:
Фізику, граматику і, звісно, математику.
Хімію, історію, а також біологію.
Уроків я ніколи не зубрила.
В гуртки і секції завжди ходила.
Ну, а щоб не сумувати,
Стала на акордеоні грати.
Так учила ноти і акорди,
Що побила всі акорди:
Сусіди всі мене благали,
Щоб не грала свої гами.
У мене завжди були різні турботи:
Писала щорік пошукові роботи,
На конференціях із ними виступала,
В олімпіадах і конкурсах участь я брала,
Себе я інтелектуально розвивала.
Шкільне життя завжди подобалось мені,
Бо в ньому я - як риба у воді.
Здавалося б так жить і жить,
Та все змінилось в одну мить:
В гімназії 10-й клас нам не відкрили
І відповідно – всіх нас розпустили.
Змінила я шкільну прописку
Й прийшла у школу я російську.
Мене там радо всі зустріли,
За першу парту посадили.
Продовжую шкільне життя
І з оптимізмом я дивлюсь у майбуття.
ІІ група. Гумореска «Шкільне життя» (Автор Сіра Анна, учениця Михайлівської школи №3»)
Цікаве та непередбачуване шкільне життя. Лише з плином часу ми починаємо розуміти його кращі сторони. Якщо в першому класі запізнення на перший урок здається жахом, то в одинадцятому можна прийти на другий урок і при цьому не відчувати жодних докорів сумління. За одинадцять років я вже навчилася розрізняти, який урок буде наступним. Якщо всі з жахом дивляться на двері – буде англійська мова, якщо всі наполегливо щось повторюють – буде біологія, якщо ретельно списують одне в одного – знайте, наступною буде алгебра.
Факт, перевірений з власного досвіду, - думка, що приходить у голови одинадцятикласників найчастіше: «Господи, дай мені сили скласти ЗНО та подаруй місце на бюджеті».
Наш клас дуже дружний. А особливо дружним він стає під час контрольних робіт. Ось тоді всі стають згуртованими, і всіх об‘єднує єдина думка. Звичайно, у складних ситуаціях треба допомагати один одному. І це, як на мене, запорука успіху. Наші самостійні роботи перестають бути самостійними, а стають колективними. І з кожним роком ми носимо до школи все менше і менше книжок. А яку дозу адреналіну ми отримуємо, коли списуємо на уроці! Адже це треба зробити не тільки так, щоб тебе не побачив учитель, а ще й списати те, що треба. А це іноді досить складно зробити в таких екстремальних умовах.
Є ще дуже багато речей, які об‘єднують всю школу. Наприклад, карантин. Адже саме його всі чекають як манну небесну щозими, і всі разом сумують з приводу його закінчення.
Час летить дуже швидко, і ми навіть не встигнемо блимнути, а вже настане весна. Вже зараз треба починати готуватися до іспитів: писати шпаргалки та думати, де б їх краще заховати, щоб ніхто не помітив…
ІІІ група. Гумореска «Зізнання в коханні спортивній залі» (Автор Гнідий Дмитро, учень 11 класу Михайлівської ЗОШ І- ІІІ ступенів №3).
Чи доводилось вам колись читати зізнання в коханні чомусь неживому?! А я ось вирішив написати свою версію зізнання, наприклад, спортивній залі нашої школи. Усі знають, що я маю велику пристрасть до спорту, і це не секрет. Тож починаймо.
О моя люба спортивна зало! Скільки свого часу ми провели разом… Особливо я тебе полюбив з восьмого класу, коли почав займатися волейболом. Ти завжди допомагала мені відпочити, , отримати море емоцій та вражень. Особливо ти мені допомагаєш відпочивати від школи, від цих нескінченних уроків. З твоєю допомогою я відпочиваю не тільки фізично, а й душею, набираюся терпіння на подальше навчання. З тобою я можу залишити ті негативні емоції, образи непорозуміння й задоволеним піти додому. Ти ніколи мене не покидала: ні спекотного літа, ні холодною зимою. Ти завжди чекаєш на мене з відчиненими дверима і кличеш до себе потренуватися.
І взагалі, дякую тобі за все, що ти для мене зробила і продовжуєш робити: за те, що подарувала мені міцне здоров‘я, радість життя, впевненість в собі, нових друзів та ще багато чого гарного. Будь завжди такою ж привабливою, охайною, світлою… Сподіваюсь, що тебе не покинуть ні учні, ні вчителі, ні спонсори… І з кожним новим навчальним роком ти будеш ставати все кращою і кращою.
VІ сторінка «Треба - любити людину. Більше , ніж самого себе»
( цікава, остання)
Остап Вишня з любов‘ю ставився до героїв своїх усмішок, вбачаючи у їхніх вчинках найхарактерніші риси української ментальності. Він дуже цінував стосунки між людьми. Вважав, що з недоліків людських потрібно не сміятися, а лікувати сміхом людину.
«Так – от: що треба, щоб посміятися не з ворога , а з друга?
Треба – любити людину. Більше, ніж самого себе.
Тоді тільки ти маєш право сміятися. І тоді людина разом з тобою буде сміятися… із себе,із своїх якихось хиб, недоліків, недочотів і т. д. І буде такий дружній, такий хороший сміх…
Той сміх, що не ображає, а виліковує, виховує людину, підвищує…»
Остапові Вишні присвятили поезії відомі українські поети:Максим Рильський, Володимир Сосюра, Сергій Воскрекасенко, Терень Масенко… Вірш Олександра Підсухи «Вишневий сміх».
У кого совісті нема
Хто має душі чорні й грішні,
Тому казали недарма:
Нема на вас Остапа Вишні.
І вирушив Остап до них,
І справи в них були невтішні,
На голови їх падав сміх –
Убивчий сміх Остапа Вишні.
Зрадів хапуга, бюрократ,
Синці загоївши колишні.
Що не вернуть старе назад,
Що не вернути сміху Вишні.
Хай випало перо із рук –
Під кожен дах , під кожну стріху
Ще довго линутиме гук
Вишнівського ясного сміху.
До останніх своїх днів Павло Михайлович був непосидючим, енергійним і діяльним. Літературна творчість була для нього такою ж органічною потребою, як повітря, як вода, як хліб… Зустрічі з читачами, поїздки країною приносили письменнику багато радості і творчого хвилювання. Допомогти людині, підтримати її в годину скрути добрим словом, порадою і ділом – він завжди вважав своїм обов‘язком.
За сім днів до смерті Остап Вишня повернувся з Херсонщини, де був у творчому відрядженні.
Письменник Леонід Ленч згадує: «В останній рік його мучила хвороба шлунка, але він багато працював у «Перці», перекладав, навіть на полювання виїхав. Поїздка була далекою, стомлюючою.
Повернувшись додому і перепочивши, він сів увечері в крісло перед телевізором. Сидів, дивився і раптом відчув себе недобре. Встав, випив ліки, але вони вже не допомогли. Через десять хвилин його не стало. Параліч серця!
У народі кажуть про таку смерть – смерть праведника.
Хоронили Остапа Вишню під мелодію пісні «Козака несуть і коня ведуть».
Звучить мелодія пісні, учениця виконує вірш В. Сосюри «Умер великий правдолюб».
Умер великий правдолюб,
Син українського народу,
Що так любив народ, свободу,
Й за те народові був люб.
Хай він упав із смертю в герці
В путі до світлої мети,
Та назавжди в народнім серці
Вишневим усмішкам цвісти.
Упала тінь на холод губ,
І серце проказало: годі!
Умер великий правдолюб,
Щоб вічно жити у народі.
Хай в‘януть осені сади –
Не спинить час ходу залізну.
Ми ж будемо в труді завжди
Любить, як він любив , Вітчизну.
Він жив, боровся недарма,
Його продовжимо діла ми.
Немає Вишні, вже нема…
Ні! Вишня наш завжди між нами!
Остап Вишня – не просто гуморист, він поет за станом душі. Слово його чарівне, веселе й сміх його неповторний житиме вічно, бо сам він був живою, радісною усмішкою свого великого і безсмертного народу.
ІІІ. Підбиття підсумків
Інтерактивна вправа «Мікрофон».
Остап Вишня уявляється мені людиною…
Із розповідей про життя та творчість Остапа Вишні найбільше мене вразило...
ІV. Домашнє завдання
Написати твір – мініатюру «Моя улюблена усмішка Остапа Вишні.
Завдання для особливо здібних учнів :
написати власну гумореску в стилі Остапа Вишні на шкільну тематику.
Рекомендована література
Зуб І. В. Остап Вишня. - К.: Дніпро,1989.
Журавський А. Ф.Ніколи не сміявся без любові: Сторінки життя і творчості Остапа Вишні. – К.: Мистецтво, 1983.
Новиченко Л. Гуморист? Лірик? / Творчий світ письменника. – К.: Радянська школа, 1992.
Про Остапа Вишню. – К.: Радянський письменник, 1989.
Цеков Ю. «Мою роботу рецензував народ!» \ Вступ. Стаття. – Вишня Остап . – Твори в 4-х т. – т.1 К.: Дніпро, 2004.
18
